Борщ пахне домом: волонтерська кухня у Шептицькому працює чотири роки без вихідних
4813 
У Шептицькому щодня – без вихідних, у свята і вночі – жінки сушать супи, борщі, роблять батончики, шиють ноші, розгрузки для тих, хто на нулі. Продукти для них постачає волонтер Петро Чекус, який об'їжджає села на Волині, де збирає городину, мед, сало та інші продукти.
Ця маленька волонтерська група уже передала військовим тонни їжі і досі не зупиняються.
Журналістка Район.Шептицький побувала на волонтерській кухні, щоб показати, як тут все організовано.
Від Майдану до передової
Шептичанин Петро Чекус із села Новостав Берестечківської громади на Волині, розпочав волонтерити ще з 2014. Спершу був на Мадані, потім – у самообороні, де їздив по усіх точках фронту. Також співпрацював із «благодійним фондом Разом робимо добро Україна».
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, у 2022 році, возив продукти та одяг по дитячих садочках.
Також з 2022 року Петро Чекус співпрацює із громадською організацією «Всеукраїнська об’єднана академія козацтва».
Окрім того, що у садочку №12 волонтер допомагає із готуванням їжі для захисників, Петро Чекус власним коштом їздить на Волинь, щоб збирати продукти для супів, борщів та батончиків.
Він дзвонить священикам і місцевим волонтерам, домовляється про збір продуктів: картоплю, моркву, буряк, зелень, те, що люди виростили і готові віддати. Потім сам об'їжджає, завантажує, везе.
У селах Мерва та Кутрів допомагає отець Павло, у селі Смолява – отець Андрій, Юрій Фіщук, Люба Фіщук, Таня Шкорбатюк, У селі Перемиль – отець Назарій. У селі Лобачівка – Наталя Марковська, Андрій Корнейко. У селі Колмів допомагають отець Сергій, Марія Мартенюк, Євгенія Сидорко. У селі Колодеже та селі Наталин – Раїса Кальчук, Світлана Гаврилюк, Таня Марчук. У селі Новостав долучаються отець Іов, підприємці: Гнатюк П.В, Маслійчук А.М., Мельничук В.А., Тислюк В.В. Також допомагають з погрузкою: Мельничук В.А, Ломінський Р.С., Антонюк Г.І., Ляшук М.В, Чекус М.К, Гарасимець С.П., Богонос Д.Л., Тислюк В.В і С.В.,та інші. Староста сіл Маслійчук І.Д. Ліцей Горішнє – директорка Маслійчук З.А. У селі Іванівка: Пахайчук Л.В, Білецька З.М, Кулинко Г.В, у селі Горішнє: Чижук Є., село Голятин: Войтович В.В, Грицай В.П., та село Новосілки.
«Це все залежить від людей. В кожному селі кожна людина, по-своєму, сприймає. Бо є такі, хоч і російська церква, але там теж хлопці воюють», – каже Петро Чекус.
Зібрані продукти із Волині окрім Шептицького також відправляють у Дніпро, адже волонтер є координатором від організації по Заходу України. З Дніпра доставляють продукти для захисників на передову. Там також в садочку готують супи для захисників.
На Волині вдається зібрати та відправити 8-10 тонн.
Водночас, Петро Чекус помічає, що люди починають менше допомагати.
«Буває, людина принесе пакетик маленький. Хтось може більше поділитися. Але ж не завжди так буває. Вже і моменти були кілька разів вже хотів кидати, але все одно священники надихають. Кажуть, не кидайте, бо чим далі, тим люди все менше хочуть давати. То дуже клопітка робота», – ділиться волонтер.
Петро Чекус пригадує, одну з поїздок, коли їхали на Авдіївку. Спочатку не мали бусу. Хлопці подзвонили, знайшли бус з Сокаля і з хлопцем Богданом поїхали.
«А я завжди, як їхав, дзвонив до священика з Новостава, звідки родом, отця Іова. Кажу, отче, ми їдемо. Він молитву читав. Цей раз доїжджаємо до Житомира, ламається машина. І Богдан вже почав: Куди я поїхав? Поламалася машина. Кажу, о, Богдане, забув я до священика дзвонити. Кажу, зараз чекай», – пригадує Петро Чекус.
Богдан не вірив. Але зупинились, пообідали, Петро зателефонував отцю Іову. Той прочитав молитву.
Після того доїхали до Житомира, поремонтували машину, поїхали через Харків, завезли допомогу в Авдіївку та Бахмут. Переночували у Покровську. Вранці – знову в дорогу, на Дніпро. Їдуть – і раптом на швидкості починає щось бити. Петро зупинився, вийшов, помітив, що передні колеса полопали.
У Дніпрі до вечора шукали волонтерів, знайомих, когось, хто допоможе. Зрештою – доїхали.
«Бог допомагає, якщо людина вірить. Я приїхав, розказую отцю Іову ту ситуацію, а він каже: то не так моя молитва, як ваша віра. Якщо вірите – то справджується», – каже Петро Чекус.
Зараз до Великодня волонтер збирається зібрати паски з крашанками та відправити хлопцям на фронт, адже так робив минулого року і захисники були вдячні.
«Вони в життю, кажуть, таких не бачили. Яка смакота, на скільки все добре. То ж домашнє», – пригадує волонтер відгуки хлопців.
Садочок, що став штабом
24 лютого 2022 року колектив ЗДО №12 у Шептицькому прийшов на роботу і не знав, що робити. Не було ні плану, ні досвіду, ні обладнання. Була тривога за рідних і бажання хоч якось допомогти.
«Ось тут, у цій групі, посередині, ми просто всі зібралися. Хто що міг робити – горіхи кололи, сітки різали. Ми не знали, що маємо робити», – згадує директорка садочку Наталія Стефанів.
З 8 березня садочок став прихистком для внутрішньо переміщених осіб. Люди приїжджали й від'їжджали – і паралельно народжувалася волонтерська кухня.
Спочатку фасували горіхи в пакунки, заливали медом горіхові суміші у скляні банки. Але скло виявилось незручним і небезпечним на фронті.
«Ми тоді почали на звичайних таких м'ясорубках ручних молоти суміші: сушку, фініки, рідзинки, горіхи і робити такі батончики. Рецепту не знали, пробували все дуже інтуїтивно, напевно, Бог допомагав», – пригадує Наталія Стефанів.
Трошки пізніше волонтерки почали робити супи. Ідея прийшла Наталії Володимирівні. Тоді волонтерки, які назваються «Кристинопільські смаколики», сушили супи на кастрюлю.
І вони передали, для сина, який воював і воює по сьогоднішній день. Тоді захисники тоді були в районі Ізюму. Хлопець каже: я собі сижу весь в тій кікіморі, під кущем, боюся навіть порухатися, а ти хочеш, щоб я суп варив в кастрюлі. Каже, ну, дякую, але точно нам не треба. Каже, нам би щось таке, просто в горнятку. І то, каже, нам за щастя, щоб те горнятко закип'ятити.
Тоді волонтерки взяли то все, змолили на звичайній кавмолці, залили водою. І від того часу так почали робити.
«З від того часу, і по сьогоднішній день, можна сказати, практично без жодного вихідного. Волонтерки працюють, і в неділю, і в свята, і вночі є люди, які працюють, закладають сушки, потім мелять», – каже Наталія Стефанів.
Згодом у волонтерок замість ручних м’ясорубок з’явились звичайні, пластикові сушки змінили на металеві.
Із технікою допомогли британці та німці. Зокрема, німці допомогли із подрібнювачами.
«Але принцип залишився той самий. І та любов, яку дівчата закладають в те, що вони роблять, вона теж залишилася», – ділиться директорка.
Серед волонтерок не лише ті, хто працює у садочку. До прикладу пані Валя.
«Насправді, у нас є люди, які не працюють в садочку, які просто приходять. Пані Валя з нами прийшла, і вже третій рік день в день приходить. Ми вже всі знаємо, що вона наша найосновніша волонтерка. Також Пан Петро. Дуже багато допомагали останні місяці дівчата з гімназії імені Луговських», – розповідає Наталія Стефанів.
«Щоб зробити один маленький той пакетичок, треба стільки рук, стільки часу, стільки продуктів, стільки навіть грошей. І нам хлопці дякують, а ми дякуємо тим людям, які нам горіхи приносять, картоплю, овочі. Ми насушили за літо багато всякої зелені – це петрушка, кріп, щавель, грибочки нам приносили, і лісові, і ми закупляємо.Так що ми робимо дуже-дуже велику роботу. Нам хлопці дякують, і ми дякуємо, що вони нас захищають», – каже пані Валя.
Калина, чаї і 15 мішків цукру за сезон
Вихователька Наталія Лазар розповіла про те, як почала волонтерити.
Ми не могли просто так сидіти, тому що багато наших друзів, знайомих, рідних опинилися в важких ситуаціях, на самій передовій зустріли повномасштабне вторгнення. І нам хотілося якось їх підтримати, і ми почали для них робити сухі пайки.
«Ми не могли просто так сидіти, тому що багато наших друзів, знайомих, рідних опинилися в важких ситуаціях, на самій передовій зустріли повномасштабне вторгнення. І нам хотілося якось їх підтримати, і ми почали для них робити сухі пайки», – пригадує Наталія Лазар.
Спочатку волонтерки брали різні сорти горіхів, пакували в пакети і відправляли, щоб хлопці мали чим перекусити до можливості повноцінного харчування.
Коли стало холодно, виникла потреба в ліках. Тоді почали сушити лимони і імбир, і робити гарячі чаї. Лимони і імбир натуральні, і вони не завдадуть шкоди, а принесуть користь. Хлопцям чаї сподобались.
«Одного разу нам принесла нашої Наталія Лонгінівни сестра калину. Вона йшла через базар, і старенька бабуся продавала багато калини, просила купіть. Було холодно, і бабуся дуже змерзла. І Оксані Лонгінівні дуже шкода стало бабусю. Вона забрала ту всю калину і принесла до нас. Калина така гарна, соковита. І вона каже: ви тут сушите ті чаї, то ви щось з неї придумаєте. Але калина була дуже соковита, і її сушити не було на чому, бо наші сушарки виглядали зовсім не так», – розповідає волонтерка.
Наталія Лазар пригадала, що її бабуся робила сік з калини і додавала туди цукор. Так, вони видушили ту калину, додали цукру і відправили хлопцям. І на наступний раз, коли питали, що хлопцям передати, вони сказали, ще калини.
«І так в нас калина отримала масове виробництво в сезон. У нас перший рік, напевне, пішло до 15 мішків цукру», – розповідає Наталія Лазар.
Ягоди приносили зі всіх окружних сіл: Острів, Муроване. А тепер ще й Волинь підключилася.
Згодом хлопці просили борщі. Щоб борщ був смачніший, туди поклали сметанку і вершки. Коли хлопцям доставили перших 100 борщів, то вони прислали відгук.
«Сказали, що ми той борщ їсти не могли. Ми його нюхали, бо він домом пах. І після того наші борщі стали розвиватися, урізноманітнюватися. Тому що ти розумієш, що вдома можеш приготувати будь-що. А хлопці на нулю, вони позбавлені можливості їсти кожен день один і той самий борщ. Навіть якщо він дуже смачний, але воно проїдається. І так з часом в нас виникла гречана зупа, гороховий суп. Це всі речі, які не потребують варіння. Ми стали підбирати продукти, хоча в нас ніхто не є професійним кухарем», – ділиться Наталія Лазар.
Волонтерки допомагають усім, хто просить.
«Буває так, що приходить просто мама, чи дружина, чи сусідка, чи ще хтось, і вона каже, то можна зараз взяти? Можна зараз взяти, бо завтра може не бути кому відправити, або куди відправити», – говорить Наталія Стефанів.
Волонтерки з самого початку співпрацюють з автомайданом, адже ті часто їздять і мають можливість завезти багато для захисників.
«Воно, напевно, не дуже смачне в мирних умовах. Ну, ми ж не будемо такий суп їсти. Але там хлопцям в окопах, воно дуже смачне. Хлопці нам писали і казали, що воно таке добре, що воно так пахне домом. Для них треба то робити і передавати», – каже директорка садочку Наталія Стефанів.
Волонтеркам потрібні, як руками, так і продукти (картопля, морква, буряк, зелень, курка, вершки, горіхи, родзинки, фініки, сухофрукти).
Невелику частину подяк від захисників вирішили розмістити на стіні садочка, щоб це мотивувало дітей, батьків, працівників, щоб не забути, в якому часі ми живемо.
Найціннішими подяками директорка вважає, коли хлопці надіслали їхні ж етикетки зі своїми підписами.
«Направду дуже приємно, але приємніше буде, коли всі повернуться і зустрінуться», – говорить Наталія Стефанів.
***
Створено за підтримки урядів Норвегії та Швеції в межах Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання.
Читайте також:
- Район.IN.UA
Як допомагають Україні в Польщі та чому під загрозою Карпати
- Шацьк
Волонтери Шаччини передали понад 40 маскувальних сіток штурмовим бригадам та НГУ
- Бізнес
«Шахед — це крило з двигуном. Дешевим виробом збиваємо дорогий», — Васильоборонпром
- Рожище
Разом – ми сила: з Варшави на фронт вирушають вісім відремонтованих «швидких» для України
- Закордон
Десята автівка для ЗСУ від литовських волонтерів: «Айдар» отримав мікроавтобус Iveco